Українською мовою розмовляють приблизно 45 мільйонів людей та вона входить у другу десятку найбільш розповсюджених мов у світі.
За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року, українську мову вважали рідною 67, 7% жителів України, що на 2,8 % менше, ніж за даними 1989 року. Російську мову визнали рідною 29,6% населення, у порівнянні з попереднім переписом населення цей показник знизився на 3,2 %.
Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської групи мов. Разом з російською та білоруською мовами вона входить до східнослов’янської групи мов .
Історію української мови починають від праслов’янської (загальнослов’янської) мовної єдності, що виділилась з індоєвропейської прамови приблизно в 3 тис. до н.е.
Згідно з традиційною версією походження східнослов’янських мов, яка ще донедавна була офіційною і обов’язковою, вважалося, що з закінченням праслов’янської епохи почався праслов’янський (загальнослов’янський) період, що тривав більше 500 років та закінчився тільки в 11 – 12 ст. під час феодальної роздробленості Русі. В цей час сформувався загальний для всіх східних слов’ян так звана Давньоруська мова , на базі якої в 13 сторіччі виникає три східнослов’янські мови – українська, російська та білоруська, та відповідні народності. Такий підхід базувався в основному поряд з ідеологічними установками з початку епохи царської Росії, а потім і радянської епохи.
Сучасний рівень лінгвістичних, археологічних та історичних знань, а також можливість відходу від встановлених норм дають можливість внести корективи в цю схему.
Сучасні дослідники, критикуючи теорію єдиної давньоруської мови, виділяють українську мову безпосередньо з праслов’янської мови, без проміжних ланок. Згідно з цим підходом, три східнослов’янські мови, формувались незалежно одна від одної, як самостійні мови, й так званої «праруської» загальної мови не існувало.
Разом з християнством у Київську Русь прийшла старослов’янська мова (церковнослов’янська мова), що була створена на базі древньоболгарських діалектів Кирилом та Мефодієм. Нею писались релігійні та офіційні тексти.
З 14 по 18 сторіччя на території України використовується староукраїнська мова, що активно використовується як писемна мова.
Виникнення новоукраїнської мови, котра через деякий час стала сучасною літературною, датується 19 сторіччям. Її основоположником вважається І. Котляревський, а засновником Т. Шевченко. В основі сучасної літературної мови лежить система полтавсько – наддніпрянських говорів.
